Ірен Роздобудько
Одна з найуспішніших українських письменниць, найбільш видаваних україномовних авторів, переможниця багатьох літературних конкурсів, володар міжнародної літпремії їм. князя Юрія Долгорукова та відзнаки «Золотий письменник України» Ірен Роздобудько, книги якої не сходять з полиць книжкових магазинів роками, а за її сценаріями знято вже 12 фільмів, зізнається, що колись зовсім не володіла українською мовою. Зробивши свідомий вибір, вона рік мовчала, після чого не лише заговорила, а й почала писати виключно рідною мовою.
«Я народилася в Донецьку, родина у мене українська, на всі дитячі, шкільні свята я була в українському костюмі, у віночку, але розмовляли ми російською, тому й вірші я почала писати тією мовою. Наприкінці 90-х років видала дві поетичні збірки, але їх вже давно немає на ринку. В мене тоді ще не було самоідентифікації, таке було середовище, хоча я вам скажу, коли у 1988 році я переїхала до Києва, то вирішила, що поки не вивчу українську мову, буду мовчати. Я рік промовчала, а потім заговорила і пішла працювати в українське видання. Це був мій свідомий вибір, для мене було принципово заговорити українською, а потім було принципово писати українською мовою»
1962-11-03 00:00:00
Дитинство Ірен
Ірен Роздобудько народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Батьки назвали доньку Ірен на честь героїні роману Джона Голсуорсі «Сага про Форссайтів» Ірен Форсайт. У шість років дівчинка написала своє перше оповідання – «Казку про Чайник і Матрьошки». Однак, ще до того, як навчилася писати, вона вигадувала різні історії і небувальщини і розповідала їх друзям у дитячому садку, особливо під час тихої години.
1966-06-10 21:36:24
Спогади Ірен про своє дитинство
«Скільки себе пам’ятаю, я завжди любила придумувати різні історії і розповідати їх дітям у дитячому садку або у дворі. Ці історії були “з продовженням”, як серіали. Тому мене завжди чекали і у дворі, і в садку. А оскільки попит був величезний, то і моя фантазія працювала, як божевільна. Адже мені потрібно було щодня придумувати щось нове! Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала»
1980-09-01 00:00:00
Навчання
У шкільні роки Ірен відвідувала різні театральні гуртки і мріяла про сцену. Однак у старших класах зрозуміла, що великої актриси з неї не вийде, а тому 1980 року вступила на заочне відділення факультету журналістики Київського національного університету і з 16 років почала працювати, при цьому сміливо бралася за будь-яку роботу, а тому й має за плечима безцінний та величезний досвід у різних сферах діяльності.
1980-11-01 13:13:00
Робота
Працювала телеграфісткою на ТАРС-РАТАУ, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, дикторкою на радіо, коректором, редактором, журналісткою, кореспондентом на двох центральних телеканалах, заступником головного редактора у популярному журналі “Наталі”, а також була головним редактором журналу «Караван історій. Україна».
1988-11-01 13:13:00
Київ
З 1988 року Ірен живе в Києві, де працює в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості». Довелось їй працювати і офіціанткою у ресторані, і цирковим шпрехшталмейстером, і Снігуронькою на дитячих новорічних заходах, і кіномеханіком у відеосалоні — в усіх цих амплуа спробувала себе Ірен Роздобудько, поки не пов’язала своє подальше життя з літературою.
1999-12-15 15:17:03
Перші книги
Книги «Ескорт у смерть» (2002, 2007), «Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» (2005), «Ґудзик» (2005, 2011) вже за традицією були позитивно сприйняті і читачами, і критиками. До речі, останній вказаний роман, але не останній в доробку авторки, приніс їй перемогу в “Коронації слова” 2005 року. Цей твір перекладено російською та англійською мовами, а 2008 року з’явилася художня кінокартина “Ґудзик”, знята за мотивами роману.
2000-01-01 00:00:00
Ірен Роздобудько - письменниця
Лише у 2000 році почали з’являтися книги. «Я не люблю слово “успіх”… Якщо вже вживати це слово – то хай його кажуть інші. Я народилася в Донецьку, пишу давно, з дитинства – це моя дорога, моє божевілля. Я знала, що так буде – тільки дуже боялася виходити на публіку. Тому у мене дуже пізній дебют із книжкою на конкурсі “Коронація слова” 2000 року»
2000-11-30 14:51:12
Дебют
Письменницький дебют Ірен Роздобудько пов’язаний з виходом детективного роману “Пастка для жар-птиці“. Ця подія посприяла тому, що ім’я авторки стало відомим серед широкої публіки. Твір здобув другу нагороду на конкурсі “Коронація слова”. З цього моменту почалася впевнена хода літературним шляхом Ірен Роздобудько.
2008-01-01 00:00:00
Письменниця та сценаристка
Роздобудько – автор двох збірок поезій, а також ілюстрацій до своїх книг та книг Лариси Масенко, Оксани Соловей, Леся Танюка. Вишиває бісером, грає на гітарі, з 2008 року – викладач кафедри кінорежисури та кінодраматургії Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. За її творами знято повнометражні фільми і серіали, в тому числі “Ґудзик”, “Почати спочатку. Марта”, “Осінні квіти”, “Таємничий острів”, “Пастка” (за книгою “Мерці”), “Поводир”, “Жереб долі”, “Тінь кохання”, “Два полюси кохання” та інші.
2009-01-01 20:24:22
Сім'я
Ірен має доньку Яну (1983 р.н.). Дочка закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, стала скульптором. Як і мати, викладає в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. З 2009 року Ірен Роздобудько в шлюбі з Ігорем Жуком – астрофізиком, комп’ютерним графіком, бардом, кіносценаристом, композитором – автором понад трьохсот пісень.
2021-04-14 18:38:30
Новини
Роман “Фаріде” Ірен Роздобудько про трагедію кримськотатарського народу вийшов у світ 14 квітня 2021 року. З передмови авторки: «Це мав бути фільм-епопея, завдовжки майже 70 років життя однієї людини. Ідея виникла, коли Ахтем Сеітаблаєв у вже далекому 2008 році розповів про багатонаціональне весілля юної дівчини на ймення Саіде в невеличкому кримському селищі. І про те, як на цілу епоху пізніше цю дівчинку розшукали 80 врятованих нею єврейських дітей. І вона, вже жінка похилого віку, стала «праведницею світу» – забутою, закатованою і фашистським, і радянським режимами. Це факт. Все інше – апокриф, вигадка автора. Апокриф, узагальнений і суб’єктивний. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози. Автор не претендує на лаври історика. Швидше за все — на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисячі вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» — і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але його не можна відняти. Якщо ти віриш у повернення!»